Мабуть, немає кращого віддзеркалення реалізації соціально-економічної політики держави як трудова міграція.
Наразі вона слугує своєрідним "лакмусовим папірцем" для реформ та змін, які проводять органи влади в України. Те, що усе більше людей висловлюються "за" трудову міграцію, особливо молодь, а іноді і за еміграцію, свідчить про неправильно зроблені акценти на державному рівні. Тож що означає управління трудовою міграцією насправді?
Трудова міграція повинна бути нормальним процесом професійного, соціального розвитку особистості та невід’ємною складовою свободи пересування працівників. Після Революції Гідності хвиля зовнішньої трудової міграції набула нової сили, а найнебезпечнішим є те, що наші громадяни надають перевагу нелегальній, а не законній трудовій міграції, маючи своєю метою задоволення базових потреб, а не пошук нових можливостей для самореалізації. Аналіз трудової міграції, який проводився в останні роки, концентрувався на вивченні та оцінці статистичних показників, тоді як проблема знаходиться в зовсім іншій площині.
По-перше, лише мала кількість громадян України при працевлаштуванні за кордоном звертається за посередництвом до агентств з працевлаштування, які отримали відповідну ліцензію. Звичайно, кожен може самостійно реалізовувати своє право на працю за кордоном. Проте при самостійному працевлаштуванні громадяни України не завжди можуть кваліфіковано оцінити усі нюанси та ризики, а також проаналізувати умови трудових договорів, що пропонуються до підписання. Поряд з цим, велика кількість громадян України, якщо і звертається за допомогою з посередництва у працевлаштуванні, то до "сірих" агентів, які під ковдрою надання інформаційно-консультаційних послуг є співучасниками схиляння до нелегальної трудової міграції.
Як ви вважаєте, хто стане сакральною жертвою для звинувачення у неконтрольованій трудовій міграції? Звичайно, це ліцензовані агентства з працевлаштування, які працюють легально і добросовісно. Наприклад, прийняття за основу проекту закону України №6275-д Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордономще більше збільшить тіньовий ринок посередництва у працевлаштуванні за кордоном і зіграє на користь кого завгодно, але не громадян України, які шукають роботу за кордоном.
Жодні законодавчі зміни не можуть переконати громадян України працевлаштовуватись легально, якщо вони цього самі не бажають. Тим паче не переконають громадян звертатися за консультацією до Державної служби зайнятості та перевіряти благонадійність компанії, яка надає посередницькі послуги.
У той же час, чинні закон України Про зайнятість населення та Ліцензійні умови для провадження діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном містять достатньо жорсткі умови для провадження подібної діяльності, тому немає жодної доцільності у перекручуванні законодавства на користь адміністративного тиску, як це пропонується у проекті закону України №6275-д.
Чомусь замовчується, що основним джерелом отримання інформації про показники зовнішньої трудової міграції є звітність ліцензованих агентств з працевлаштування та інформація від консульських установ України. Інформація про прикордонний та міграційний рух громадян України не розкриває мети перетинання державного кордону, у тому числі для працевлаштування за кордоном.
Незважаючи на те, що за 2017 рік лише 427 з 1567 агентств з працевлаштування, у тому числі тих, які займаються працевлаштуванням за кордоном, подали звітність про результати своєї роботи за минулий рік, в рамках поточного підходу до перевірки суб’єктів господарювання, навіть таких, що об’єктивно не виконують вимоги законодавства та ліцензійні умови, провести їх перевірки практично неможливо.
По – друге, відомо, що основною причиною для зовнішньої трудової міграції є рівень оплати праці. Але поняття "європейська заробітна плата" при оцінці міграційних настроїв українців є спекулятивним, оскільки у кожного власне розуміння такої, коли не враховуються особливості, які існують у кожній державі-члені ЄС окремо.
Звичайно, без зміни свого підходу до оплати праці працівників більшістю українських роботодавців, привабливість трудової міграції буде переважати. Проте дуже мало публічно надається інформації, що в Україні достатньо підприємств, які спроможні та фактично платять конкурентну зарплату, суттєво вищу за середню. Однак навіть такі підприємства не можуть знайти працівників. Є підприємства, які відкривають власні навчальні центри для залучення, розвитку й утримання працівників, готові та здійснюють власні інвестиції у працівників, проте працівники не бажають йти до них на роботу.
Практично не доводиться до відома громадськості, що зростають випадки, коли працівники працевлаштовуються на українські підприємства, проходять навчання, але, у середньому, через півроку їдуть на іноземні підприємства, які ведуть подібну діяльність, залишаючи за собою незайняті робочі місця в Україні. Також є випадки, коли зареєстровані безробітні працевлаштовуються за кордоном, залишаючись на обліку у Державній службі зайнятості та отримуючи допомогу по безробіттю, що, у свою чергу, є зловживанням своїми соціальними правами.
Державна служба зайнятості лише розпочинає роботу над запровадженням механізмів стимулювання професійної та адміністративної трудової мобільності працівників всередині України, але для ефективного запуску нового порядку взаємодії між Державною службою зайнятості, роботодавцями та зареєстрованими безробітними необхідний час.
Нажаль, поширюється думка, що працюючи за кордоном, громадяни України набувають відчуття безпеки і перспективи, що не можуть бути задоволені в Україні. Ми розуміємо, що це не зовсім так, однак подібне свідчить про неефективну роботу як самої Державної служби зайнятості щодо співпраці із роботодавцями (важливо зробити наголос на тому, що серед державних центрів зайнятості є ефективні, а є й такі, що ставляться формально до своїх обов’язків), а також про неналагоджений прозорий механізм співпраці між державними центрами зайнятості та приватними агентствами зайнятості щодо надання послуг з добору та підготовки працівників до потреб конкретних роботодавців, особливо, коли йдеться про зареєстрованих безробітних.
По-третє, управління трудовою міграцією на державному рівні полягає в забезпеченні укладення та виконання міжнародних договорів про працевлаштування та соціальний захист громадян України в інших країнах, про налагодження співпраці та обмін інформацією між державними органами України та інших країн щодо працевлаштування і перебування громадян України на території інших країн з метою здійснення трудової діяльності.
Загострює ситуацію те, що з боку багатьох країн, зокрема Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини та інших поступають заяви про їх готовність наймати українців, а також про створення для них привабливих умов для працевлаштування. Однак у таких повідомленнях здебільшого приховується, що громадянам України пропонується робота, яку відмовляються виконувати власні громадяни, зокрема некваліфіковану чи важку робітничу, незважаючи на те, що українські працівники можуть мати вищу освіту та бути висококваліфікованими в Україні.
Для управління трудовою міграцією не потрібно створювати окремі органи та установи. Для початку необхідно налагодити взаємодію між державними органами щодо обміну даними та інформацією, але управління трудовою міграцією поки що обмежується розробленням концепцій та стратегій.
Необхідно налагодити систему добровільного повідомлення громадянами України про прийняття ними рішення працювати за кордоном з тим, щоб органи Міністерства закордонних справ України змогли своєчасно надавати консульську підтримку та сприяти захисту прав громадян України за кордоном у випадку їх порушення.
Вагому роль буде відігравати приєднання українських агентств з працевлаштування до міжнародних систем приватних агентств зайнятості, які надають послуги з працевлаштування за кордоном, з тим, щоб працівники, роботодавці та самі агентства могли обмінюватися та отримувати інформацію щодо трудової міграції.
Якщо цього не буде зроблено, то ми будемо обговорювати не те, що в Україні не вистачає працівників, а загрозу національній міграційній безпеці через економічну вимогу залучати на український ринок праці іноземних працівників з країн Азії та Африки.
Ольга Макогон для Новое Время. Бізнес
