Історія щорічної міжнародної конференції з реформ в Україні почалася із емоції захоплення Україною
В 2016 році тодішній міністр закордонних справ Великої Британії Борис Джонсон відвідав Україну з офіційним візитом. Серед іншого в його програму включили й відвідини Софії Київської, зустрічі з волонтерами, військовими, новою поліцією. Побачивши нашу Оранту, як свідчення багатства та древності культурної спадщини, і почувши про подвиги від наших активістів та здобутки в реформах, він зміг вимовити лише «WOW!». Це була непідробна емоція здивування, захоплення, яка переросла в його бажання продемонструвати на весь світ те, що він побачив в Україні. Те «WOW» стало доленосним.
Момент був дуже вдалим – на чолі держави був реформаторський уряд, який зробив не менше для реалізації такого масштабного проекту. Так спільними зусиллями народилася тепер вже знана на міжнародній арені Ukraine Reforms Conference. 2017 рік – у Лондоні, 2018 – Копенгаген, цьогоріч таким світовим майданчиком стало дружнє до України Торонто.
Ця конференція – фактично сплеск позитивного наративу про Україну, який відбувається раз на рік. Важливість такого заходу з точки зору зовнішньої політики та протидії інформаційним і гібридним загрозам просто колосальна: розмови не про корупцію, війну, олігархів та Україну як failed state, що в інтересах нашого північного сусіда, а саме про позитивні зміни в постмайданний період.
Протягом усього триденного заходу звучало дуже багато позитивних меседжів про те, що в нас все вийде, що ми успішно просуваємось. Причому ці сигнали лунали не від наших політиків, а саме від міжнародних партнерів: представників країн «Великої Сімки» та Європейського Союзу, міжнародних організацій тощо. Саме тому це сприймалося не як самопіар країни, а як об’єктивні оцінки ззовні.
Загалом, цьогоріч масштаб заходу справді був колосальний: близько 800 гостей, більше 40 міжнародних делегацій, десятки двосторонніх зустрічей на високому політичному рівні, різноплановість програми, панельних дискусій та учасників. Теми обговорень сягали від економічних реформ до кіно-індустрії; від зовнішньополітичних перспектив України до жінок при владі; від належного врядування до гібридних воєн; від ракетобудування до перспектив демократії у світі.
Черешенькою на торті став формат Ukraine House Toronto – аналог Українського дому в Давосі, де презентується інноваційний потенціал України, як країни можливостей. Показ мод українських дизайнерів, частування українськими ласощами, демонстрація туристичного, бізнес й ІТ потенціалу та «куточок реформ» з інформацією про ті зміни в Україні, про які в закордонних медіа майже не пишуть – це все і багато іншого чекало на відвідувачів Ukraine House.
Взагалі, Ukraine House – також справжня історія успіху з точки зору синергії багатьох стейкхолдерів із державного та приватного сектору, які були залучені до його організації: UkraineInvest, Ukraine House Foundation, міжнародні та вітчизняні донори, бізнес асоціації тощо.
Аудиторію в Торонто ми, як організатори, намагалися зібрати якомога інклюзивніше, керуючись канадським принципом united in diversity (об’єднані в різноманітті). У нас була представлена справді велика група громадських активістів, яким на більшості панелей давали можливість для виступу аби представити «голос народу».
Не менш чисельною була делегація з об’єднаних територіальних громад, як представників реформи децентралізації – одним з лейтмотивів обговорень у Торонто. Не можна не відзначити також 1,3-мільйонну українську громаду в Канаді, яка надавала гучнішого звучання історично-політичним зв’язкам та дружбі між Канадою та Україною. Зв’язкам, на яких не втомлювалися наголошувати ні прем’єр-Міністр Канади Джастін Трюдо, ні міністр закордонних справ Христя Фріланд та міністр оборони Канади Харджит Саджан.
Не менш згуртовано виступали й українські високопосадовці в Торонто. Попри внутрішньополітичні сварки та міжвідомчу нескоординованість, що притаманна нашій політичній культурі, нам вдалося показати єдність української влади на торонтійській міжнародній платформі. Рух уперед з болючими, але необхідними реформами, зокрема подальшою економічною лібералізацією, лікуванням судової гілки влади, продовженням децентралізації та запровадженням людино-центричності в державному управлінні… Про це в унісон твердили як президент України, так і урядовці з народними депутатами. І хоча конференція започатковувалася як суто міжурядова платформа спілкування, цьогорічна участь українського президента надала їй ще потужнішого звучання та ваги.
Загалом, результати конференції перевершили усілякі наші сподівання. Чітко відчувався кредит довіри, який міжнародна спільнота дає новій українській владі та плече, яке вона готова підставити на нашому непростому шляху реформ. Нечасто стільки позитивних меседжів чутно про Україну за кордоном, і ще менше – у себе вдома.
Нас, команду організаторів конференції з Офісу реформ Кабінету Міністрів, це окрилило до подальших реформ у країні – так само, як Бориса Джонсона окрилила Україна тоді в 2016 році. І ми хочемо запросити всіх «зрадофілів» на наступну конференцію з реформ в Україні, яка відбудеться у Вільнюсі у 2020 році. Можливо, вони за домінуючим у нас негативним наративом таки угледять ті позитивні зміни, за які Україну хвалить весь цивілізований світ.
Олеся Огризко спеціально для Укрінформ
