Створення інфраструктури геоданих може вплинути на ріст ВВП до 0,6%. Зараз усе складно – існує багато кадастрів. Проте шанси є.
Очікується, що в найближчі місяці буде ухвалено спеціальний закон про національну інфраструктуру просторових даних, а всі органи влади розпочнуть використовувати єдину картографічну основу для створення власних галузевих кадастрів та реєстрів, причому їх відомості стануть відкритими та інтероперабельними.
Цей закон значною мірою сприятиме перетворенню Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру) на сервісне відомство, але "власником" системи, як досі було з Державним земельним кадастром, він вже не буде, а лише допомагатиме іншим органам влади розповсюджувати просторову інформацію.
Що залишиться Дерджгеокадастру?
Реформа управління земельним відносинами передбачає суттєве скорочення розпорядчих та контрольно-наглядових функцій Держгеокадастру, окрім власне ведення земельного кадастру. Причому передбачається безпрецедентна відкритість земельно-кадастрової інформації, а більшість операцій доступу до кадастрових даних має стати безоплатною.
Фактично, до нового кола обов’язків Держгеокадастру належатиме:
- ведення Державного земельного кадастру та створення картографічної основи для нього;
- координація створення національної інфраструктури просторових даних, а також створення національного геопорталу;
- проведення нормативної грошової оцінки земель;
- моніторинг земельних відносин, в тому числі ринку земель;
- забезпечення доступу до архівів землевпорядної документації та картографо-геодезичного фонду.
Дійсно, новою функцією має стати підтримання національної інфраструктури просторових даних (НІПД) – системи оприлюднення органами влади найрізноманітніших відомостей, що мають географічну прив’язку.
У Європі та багатьох розвинених країнах вже давно є правило: коли органи влади мають дані із картографічною прив’язкою, наприклад, землевпорядники, архітектори, лісівники, екологи, геологи, археологи тощо, то всі ці дані треба викладати у відкритий доступ і давати можливість користуватися ними усім охочим.
Таким чином, можна створювати багато дуже корисних сервісів для бізнесу, органів управління та звичайних громадян.
Скільки існує кадастрів?
Державний земельний кадастр – далеко не єдина в Україні інформаційна система, в якій відображено картографічну інформацію, адже, окрім земельного, в країні існує понад 20 галузевих та відомчих кадастрів, а різноманітних геоінформаційних систем, що створюються органами влади та місцевого самоврядування, нараховують майже сотню.
Насамперед, слід згадати містобудівний, лісовий, водний кадастри, а також кадастри територій та об’єктів природно-заповідного фонду, родовищ та проявів корисних копалин, тощо. Окремо функціонують реєстри географічних назв, адресний реєстр, реєстр речових прав на нерухоме майно, реєстр об’єктів культурної спадщини та багато інших.
У кожній із цих систем зберігається своя "тематична" інформація, а ведуться вони різними відомствами, часто на різних технічних платформах, а частина з них – взагалі на папері. Тому дуже важливо перевести ці дані у єдиний електронний формат та забезпечити їх оприлюднення.
Тобто, якщо громадянину потрібна інформація про певну територію, він не має бігати між декількома відомствами, платити гроші за довідки у паперовому вигляді, самостійно зіставляти дані, і це – без будь-якої гарантії, що вони повні і достовірні.
Наприклад, для інвесторів Україна доволі часто є своєрідним "мінним полем". Адже, якщо хтось хоче побудувати завод, отримав дозволи на відведення землі, вже почав вкладати гроші, аж раптом приходять екологи чи археологи і починають розказувати, що "ми тут виявили культурну спадщину" або "ви порушили природоохоронні обмеження" і зупиняють будівництво…
Тому "сюрпризів" не повинно бути. Відомості про обмеження мають бути у відкритому доступі, а не у шухлядах чиновників. Це напряму стосується успішності розвитку територій, особливо сільських.
Варто виходити з тези про те, що все в цьому світі відбувається на поверхні землі або пов’язане із землею. Тому ключова задача сьогодні – громадяни та підприємці без зайвих зусиль повинні отримувати всі просторові дані, відомості кадастрів та реєстрів, що створені державним коштом.
Тобто вся інформація, яка є в розпорядженні органів влади про природні ресурси, повинна бути відкритою і загальнодоступною. Це значною мірою знищить корупцію при просторовому плануванні і використанні природних ресурсів. Це – шлях до прозорості інвестиційних процесів, покращення інвестиційного клімату.
Задавати стандарти, але не збирати чи зберігати дані
Просторова інформація із різних джерел має бути не лише відкритою, але й поєднуватися між собою. Через те, що вона збирається різними відомствами в різних форматах, багаторазово дублюється, зростають витрати на її створення й перетворення.
Крім того, коли кожне відомство по-своєму створює кадастри, потім маємо неспівставність цієї інформації. Тобто намагаємося земельний кадастр з містобудівним поєднати – а вони "не накладаються" в принципі, межі об’єктів не співпадають на десятки, а то й сотні метрів.
Завдання ж національної інфраструктури просторових даних – встановити такі рамки, щоб уся просторова інформація від усіх відомств сполучалася між собою. І той орган, який відповідатиме за підтримку НІПД, має задавати технічні рамки для побудови такої системи. Імовірно, що цим органом стане оновлений Держгеокадастр.
Хочу спеціально відзначити: збирати дані з усіх відомств в одне місце не потрібно. Головна ідея національної інфраструктури просторових даних полягає в тому, що кожен орган влади повинен самостійно створювати та оновлювати геодані, проте в уніфікованих форматах і обов’язково їх оприлюднювати.
Тобто Держгеокадастр має бути не "збирачем", що забирає у інших органів їх геодані. Він повинен лише встановлювати стандарти і формати обміну даними і, можливо, надавати іншим органам влади технічну допомогу. Важливо мати також спільну картографічну основу, що стане своєрідним "фундаментом", на якому всі органи влади будуть розбудовувати власні геоінформаційні системи.
Таким чином, Держгеокадастр не повинен щось контролювати, дозволяти чи забороняти. Він має стати виключно сервісним відомством – надавати послуги, а не нав’язувати якісь власні управлінські рішення.
З ідеєю НІПД Україна не займається "винайденням велосипеду". Інфраструктура просторових даних вже давно створюється у ЄС, адже існує Директива Європейського Парламенту і Ради від 14 березня 2007 року щодо запровадження інфраструктури просторової інформації у ЄС (INSPIRE), відповідно до якої усі просторові дані мають оприлюднюватися у єдиній системі за єдиними правилами. І доступ до цих геоданих надається в тому числі через єдиний геопортал.
Угода про асоціацію України та ЄС не вимагає від нашої країни створювати НІПД, проте, якщо ми хочемо бути в європейському тренді – це варто зробити.
Чотири роки на реалізацію
Прийняття спеціального закону про НІПД можна очікувати уже в найближчі місяці. Він має задати правові рамки для створення, функціонування та розвитку цієї системи, запровадження правил інтегрування просторових даних, які створюються різними органами державної влади і місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання усіх форм власності – на єдиній геодезичній і картографічній основі за єдиними технічними регламентами, а також забезпечення широкого доступу до просторових даних.
Звичайно створення НІПД не є одномоментною дією – потрібно ще декілька років, аби органи влади "навчилися" вести власні кадастри і реєстри по-новому у формі цифрових наборів геоданих. Деякі інформаційні системи ще треба, по суті, створити "з нуля": адресний реєстр, реєстр об’єктів нерухомості, геоінформаційну система автомобільних доріг та залізничного транспорту тощо.
Потребують суттєвого вдосконалення ведення державного лісового кадастру, кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Містобудівні кадастри зараз створюються на місцевому рівні, хоча в ідеалі це має стати єдина загальнодержавна інформаційна система.
Для ухвалення закону достатньо декількох місяців, але розгортання НІПД потребуватиме 3-4 років, за умови належного ресурсного забезпечення та політичної підтримки з боку вищого керівництва країни.
Коли всі органи влади розпочнуть використовувати єдину картографічну основу для створення власних баз геоданих, їх можна буде поєднувати, комбінувати, а всі громадяни і підприємці зможуть користуватися відомостями кадастрів та реєстрів. Це буде важливими інструментом для покращення якості управління, прозорості інвестиційної діяльності та підвищення довіри громадян до влади.
Таким чином, запланована реформа системи управління земельними відносинами виходить за рамки реформування одного органу.
Головні вигоди від реформування системи Держгеокадастру мають отримати звичайні громадяни та підприємці як споживачі державних послуг в цілому. У даному випадку – геоданих, і не лише щодо землі як "земельної ділянки", але і всього, що на ній та під нею.
Андрій Мартин спеціально для для Ліга.Бізнес
